Навіщо в церкві свічки?

   Як це не дивно звучить зараз, але християнство - це міська релігія. Воно розвивалося у великих населених пунктах тодішньої Римської імперії, і лише через кілька століть почало поступово проникати вглиб сільської місцевості. Використання свічок тісно пов'язане з «міським» минулим християнства.
А що таке древнє місто? Це щільне скупчення будинків, з вузькими вуличками, тісними приміщеннями, погано розвиненою каналізацією. Природне освітлення, особливо в бідних кварталах, було слабким, і тому жителі часто користувалися штучними джерелами світла - лампадами, смолоскипами, скіпками. Ясна річ, їх вживали і християни - як у повсякденному житті, так і під час богослужіння.
Світильник від самого початку відігравав важливу роль у церковному вжитку, тому що євхаристійні зібрання назагал відбувались вночі, а місцем їх проведення були або таємні кімнати якоїсь віддаленої квартири, або підземні катакомби, куди денне світло теж не проникало. Відкрито збиратися на молитву послідовники Христа не могли цілих три століття через переслідування, спрямовані проти них.
У IV столітті, коли переслідування припинилися, необхідність у світильниках поступово відпала - християни почали збиратися в просторих храмах-базиліках, і багато богослужінь перемістилися з ночі на ранок чи обід. Але, незважаючи на це, денні процесії як і раніше продовжували освітлюватися факелами, а в самих храмах навіть за світлого часу доби палала велика кількість лампад.
Причина цього та, що поняття «світло» християни наділяють глибоким символізмом. Взагалі, більшість релігій світу в тій чи іншій мірі вважають вогонь священним. Він дарує тепло, світло і їжу, але воднораз він плавить, руйнує і вбиває. Вогонь одночасно і друг, і ворог. Його потрібно поважати. Так вважали язичники. Християни були знайомі з цими поглядами. Вони, звісно, не поклонялися полум'ю, але вогонь теж і їм був дуже важливим нагадуванням.
У Євангелії Христос називає себе Світлом. Також у Святому Письмі зустрічаються й інші образи, пов'язані з вогнем. Досить згадати неопалиму купину, в якій Бог з'явився Мойсеєві, або ж білі ризи Христа, які буквально сяяли, коли Він преобразився перед учнями на Таворі. Все це і символізував собою світильник, і християни почали сприймати його як видимий знак тієї іншої реальності, причасниками якої вони ставали під час Євхаристії.
Приблизно від часів Середньовіччя поряд з лампадами у храмах активно стали використовувати свічки. Як і до решти видів штучного освітлення, до них спочатку було звичне ставлення. Але поступово свічка отримала те значення, яке має зараз - вона стала однією з форм жертвоприношення Богові.
Гільберт Честертон одного разу написав: «Релігійне виховання малюка починається не тоді, коли батько починає розповідати про Бога, а коли мати вчить його говорити «спасибі» за смачно випечений пиріг».
Подяка відіграє дуже важливу роль і в людських взаєминах, і у відносинах людей з Богом. Зовнішнім знаком подяки завжди був, є і буде подарунок, який мовою релігії називається жертвою.
А який подарунок найбільш цінний? Майже всі пам'ятають, як в дитинстві на уроках праці або малювання робили подарунки батькам до 23 лютого чи 8 березня. Як приємно було вручити рідним мамі чи татові часом незграбно виготовлену саморобку! І нехай вона була далебі не шедевром мистецтва, але для багатьох батьків і дітей ці подарунки - найдорожчі. Приблизно аналогічне ставлення до жертви сформувалося і у християн - вони завжди прагнули принести в дар Богові плоди своєї праці, найкраще і найдорожче.
До епохи Середньовіччя населення було тісно пов'язане з натуральним виробництвом, і тому готівкові гроші люди жертвували рідко. Назагал вони приносили готові плоди своєї праці - вино і борошно для Євхаристії, віск і лій для світильників, їжу для вбогих. Навіть багаті люди прагнули не просто вкинути гроші до скриньки, але й пожертвувати готову цінну річ. Справа в тому, що будь-яка жертва повинна знайти в храмі своє застосування. Жертва не може бути принесеною безцільно.
І ось, виникає ситуація. Приходить в храм столяр і, наприклад, учитель. Якщо столяр може принести в храм свій виріб і віддати його на корисне служіння, то вчитель нічого взагалі не виробляє. Його праця - розумова, він дає людям знання. Звичайно, можна просто прийти, сказати Богові «дякую». Але при цьому внутрішня людська потреба в зовнішньому вираженні подяки так і не задовільниться цим. Можна вкинути гроші до скриньки - це найбільш логічний вчинок, але все-таки, як показує досвід, гроші не здатні розігріти душу людини і дати відчути серцем, що вона дякує Богові. Схожа ситуація виникає, коли даруєш гроші на день народження - начебто й подарунок, але є в цьому щось не те.
Поява свічки як жертви частково вирішила цю проблему. Палаюча свічка зігріває душу і налаштовує на потрібний молитовний лад. По суті, було знайдено оптимальне рішення, а з плином часу, коли натуральна жертва стала характерна лише для сільських парафій, свічка стала універсальним засобом емоційного настрою людини, яка молиться. Так свічка дожила до XX століття, пережила революції, і досі найчастіше віруючі жертвують на храм саме через купівлю свічок.
http://kyrios.org.ua